Чисельність населення і особливості демографічних процесів

Біля села Олешів розкопано знаряддя праці пізньої бронзи. В с. Буківна виявлено 5 палеолітичних стоянок. Одна з них – найдавніша в області. Тут жили люди близько 100 тис. років тому. Знайдено також поселення землеробів доби неоліту, курганний могильник доби бронзи, давньоруське поселення.

В XVIII ст. в Олешеві кілька разів спалахувала епідемія холери, від якої вимерло більше третини населення. В середині XVIII ст. близько 20% дітей помирало не доживши 1 року.

1915 року багато селянських життів забрала епідемія тифу.

З 1922 по 1938 роки до США, Канади, Бразилії, Аргентини і Парагваю звідси емігрувало 52 чоловіка.

В 1935 році в Олешеві проживали:

українці – 1514 чоловік; поляки – 43 чол.; євреї – 2 чол.

В період з 3.07.1941 по 25.07.1944 р. фашисти нещадно нищили людей, а ще більше померло у 1942 році внаслідок неврожаю і непосильних податків. 110 жителів Олешева, в тому числі 30 жінок, вивезли до Німеччини.

Станом на 1 січня 2007 року в селі зареєстровано 572 людини (з них 495 дорослого населення); 333 двори.

У письмових джерелах перша згадка про село належить до  23.03.1444 року.  Про село Олешів також згадується в грошових документах – зобов’язаннях між планами сіл Голешева і Милування в 1448 році.

Коли Олешів перебував під владою Польщі, трудящі виконували тяжкі феодальні повинності. З майнового перепису 1578 року видно, що в селі було 3 поміщики: Шандосвький, Людницький і Скопницький. Кожен з них володів 4-ма ланами землі і селянами, які відробляли панщину 2-3 дні на тиждень, здавали зерно, худобу, курей, яйця, возили на поміщицькі двори дрова. Посилюючи закріпачення, шляхта поступово позбавляла землі окремі категорії селян, прибирала до рук ліси і пасовиська. В 1700 році поміщикам належали всі пасовища села.

Під владою австрійських феодалів становище селян Олешева не поліпшилося. Панщина складала 5 днів на тиждень. Селян примушували здавати пряжу, яйця, курей та інше. Крім повинностей своєму пану, вони платили великі податки державі - від 14 до 40 флоринів на рік. Трудящі ж селяни жили в злиднях і темряві, терпіли від холоду і епідемій, повеней та інших стихійних лих.

Ліквідація кріпосного права супроводжувалася безжалісним пограбуванням селян. За звільнення від феодальних повинностей вони мали платити викуп. Хто в визначений строк не виконував цього, з того стягували відсотки. Кращі землі і далі належали поміщикам.

З 1729 р. бере початок ведення церковних метричних книг, а в 1806 році в селі збудовано церкву.

1868р. поміщик Каетан Шатбей володів в Олешеві 638 моргами орної землі, тоді як близько 1000 селян мали 1056 моргів. Більшість селян користувалася клаптиками землі менше морга. Трудящих села зовсім позбавили лісу. Один Шатбей мав його 337 моргів. А всім селянам Олешева належало всього 9 моргів.

1881-1993 роки ознаменували ще одну знамениту подію – через Олешів прокладено залізницю Станіслав-Бучач.

Зріс добробут населення. Так у 1891 році з ініціативи вчителя Івана Фустука в селі відкрито читальню «Просвіта».

Історія Олешева зацікавила археологів. Так в 1894 р. тут було проведено певні дослідження.

В 1895 році порохом села призначено І. Крижановського, який сприяв тому, щоб у 1899 року було закінчено будівництво церкви, а в 1900 її освятили як церкву перенесення мощів святого Миколая.

Розміщення села, корисні копалини, що тут знаходились, були сприятливими факторами для розвитку промисловості. В 1908 році побудовано цегельний та вапновипалювальний завод (власник Зусман), на якому працювало 50 робітників.

В кінці XIX ст. – на початку XX ст. у розвитку Олешева з’являються ознаки капіталістичних відносин. З роками посилювалося класове розшарування, основна маса селян зубожіла, а кілька куркульських господарств зосереджували в своїх руках по 50-80 моргів землі, займалися лихварством.

Перша світова війна завдала жителям Олешева нових бідувань. Майже всіх здорових чоловіків мобілізували на фронт, у селян конфіскували коней, вози, хліб, худобу. До того ж, селян розоряли постої солдатів.

Під час Першої світової війни (1914-1915 рр.) село стало ареною боїв між російськими і австро-угорськими військами. В 1915 році багато селянських життів забрала епідемія тифу. Пошесть в Олешеві і навколишніх селах набрала таких розмірів, що власті змушені були дозволити розміщати хворих у польовому госпіталі, де допомогу хворим надавали лікарі  австрійсько-угорського військово-польового шпиталю. Але майже всі хворі, що перебували в госпіталі, помирали. Лікарня не збереглась, але місцевість і досі носить назву «шпиталь».

У складі Російських військ, що розмістилися в Олешеві, було чимало революційно настроєних солдатів.

З 1918 по 1919 роки село перебувало в складі ЗУНР.

Після розпаду Австро-Угорської імперії владу в Олешеві захопили українські буржуазні націоналісти. Вони продовжували політику старих австрійських урядовців. У липні 1919 р. Олешів опинився під владою Польських загарбників. Земля, як і раніше, належала поміщикам, церкві і куркулям. На початку 30-х років поміщиця Малишова володіла в Олешеві 130 га. орної землі та 50 га. лісу, піп – 33 га., а всі селяни (1598 чол.) мали 580 га. землі та 39 га. лісу, при чому майже половина її була в руках сільських глитаїв.

З 1921 року тут працював гіпсовий завод Шевчука, де випалювали гіпс. У другій половині приміщення був млин. Завод активізував свою роботу у 60-х роках. Так, у 1965 році гіпсовий завод виробив: гіпсу - 200 тон, гіпсоплит – 40 000 метрів квадратних, гіпсоблоків – 34 000 штук. Тут працювало 25 працівників. Нажаль, у 1958 році розібрано млин, а завод зруйновано у 1979 році. На цьому місці в даний час знаходяться цементні брили, що залишились від колишнього млина.

Те, що на місці біля заводу є значні запаси вапняку і глини, сприяло побудові у 1908 році підприємцем Кусманом і Спілкою селян заводу вапна і цегли, який налічував 50 робітників з капіталом 20 000 крон. Завод був місцем активної політичної діяльності, страйків в дореволюційний період, а також місцем продуктивної праці. Із 1962 року завод працює на повну потужність. У 1962 році тут вироблено 880 000 штук цегли, 4 350 т. вапна, 8 000 т. вапневого порошку. Донедавна на заводі були теплиці, в яких вирощувались огірки, помідори, зелень. Працювала їдальня для робітників. На даний момент цегельний завод перейменовано на ТзОВ (товариство з обмеженою відповідальністю) «Тлумач будіндустрія» (керівник Шкромида Василь Григорович). Тут, як і колись, випалюється цегла і вапневий порошок, тільки виробництво носить сезонний характер. В робочий час налічується 120 робітників. За сезон тут виробляється 10 000 тон вапневого порошку і 2 млн. штук цегли. Підприємство займається будівництвом об’єктів соціально-культурного призначення в Тлумацькому районі. Йому підпорядкований також залізобетонний завод у м. Тлумач.

За період з 1922 по 1938 роки до США, Канади, Бразилії, Аргентини і Парагваю звідси емігрувало 52 чоловіка. Багато жителів Олешева виїжджало щорічно  на сезонні роботи до європейських країн.

З 1924 року тут працювала однокласна школа з українською і польською мовоми навчання.

В 30-ті року XX століття на території села діяла читальня «Просвіта», споживчі кооперативи, гуртки «Рідної школи» і кредитна кооперативна спілка.

1931 року на кошти селян в Олешеві відкрили невеличку читальню.

З 1933 р. порохом Олешева призначено отця Володимира Коропецького. В тому 1933 р. під проводом єпископа Григорія Хомишина і 12 священників відбувся молебінь-віче, направлений проти політики голодомору СРСР.

В 1939 році в селі було встановлено радянську владу, окремих селян було виселено до Сибіру.

Одночасно відбулись докорінні зміни в галузі культури і освіти. Трикласна школа ще восени 1939 року була перетворена в семирічну. Приміщення школи капітально відремонтували. Всі діти шкільного віку сіли за парти. В селі працювали вечірня школа і курси ліквідації неписьменності.

В Олешеві відкрили клуб, бібліотеку. При клубі організували гуртки художньої самодіяльності, в роботі яких активну участь брала молодь. Селяни вперше побачили звукове кіно. Вони передплачували газети, журнали.

Нелегке але мирне життя перервали роки фашистсько-німецької окупації, яка тривала у селі з 3.07.1941 по 25.07.1944 р. Фашисти нещадно нищили людей, а ще більше померло у 1942 році внаслідок неврожаю і непосильних податків. У селі вони запровадили кривавий окупаційний режим.  Окупанти грабували село. Колгоспну садибу вони перетворили на воєнізоване господарство, для якого у селян відбирали коней, худобу, вози, упряж, меблі і навіть посуд та одяг. 110 жителів Олешева, в тому числі 30 жінок, вивезли до Німеччини.

1941 року через велику повінь більшість селянських посівів загинула. Однак фашисти на це не зважали. Вони забирали у селян майже ввесь хліб та інші сільськогосподарські продукти. На селі розпочався страшний голод.

У 40-50 роках XX ст. деякі мешканці села в рядах ОУН брали участь у збройному опорі радянській владі. Так, в 1944 р. місцевими партизанами спалено цегельний завод і фільварки, які б могли бути основою для створення колгоспу. Та насильна колективізація все ж відбулась у 1949 році.

У 1944 році сотня УПА під керівництвом полковника Шрама вступила в нерівний бій з червоними окупантами. 

Наприкінці березня 1944 року  частини 1-ї танкової бригади Червоної армії вибили фашистів з Олешева. Проте всередині квітня ворогові вдалося знову захопити село. В липні 1944 року частини 1-ї гвардійської армії після запеклих боїв зламали опір фашистів і 25 липня визволили Олешів.

В 1944 році відновлено навчання у п’ятикласній школі.

На початку 1948 року в селі створюється партійна організація. Комуністи спрямували свої зусилля на те, щоб відродити колгосп. У 1949 році Олешів став селом суспільної колективізації.

1952 р. – в сільських оселях зазвучало радіо.

В 1953 році Олешівський і Буківнянський колгоспи об’єдналися. Через 2 роки приєднався колгосп ім. Жданова села Антонівка, а в 1959 році – колгосп ім. Івана Франка села Остриня. Об’єднана сільськогосподарська артіль дістала назву «Прогрес».

Успішно розвиваються освіта й культура. Олешів став селом суцільної грамотності. Тут працює 8-річна школа. Освіта доступна кожній людині. На центр суспільного життя перетворився сільський клуб. При ньому працюють драматичний, хоровий й танцювальний гуртки. Художні колективи часто виступають з концертами і виставами перед населенням Олешева і сусідніх сіл. 850 жителів Олешева є читачами сільської бібліотеки.

В 1960 р. в селі побудовано поштовий відділок, новий сільмаг, будинок для дитячих ясел, реконструйовано цегельний і гіпсовий заводи.

В 1962 році покладено початок електрифікації села.

Соціально-економічні й культурні перетворення  позначилися й на побуті села. З 344 будинків, що були в ньому у 1969 році, 139 – новозбудовані, 80 – капітально відремонтовані й переобладнані.

В 1974 році побудовано нове приміщення школи.

01.12.1991 р. ознаменовано тим, що олешівці одностайно проголосували на референдумі за незалежність України.

В 1992 р. зусиллями жителів села було висипано Братську могилу полеглим за волю України.

В 1998 році уродженець села Олешева Гавриш Степан Богданович обраний народним депутатом України і немала його заслуга в тому, що село газифіковане.

У 2004 році проведено День села, присвячений 560 річниці з дня його заснування.

Загальні риси рельєфу та геологічної будови

У тектонічному відношенні територія села — це південно-західне крило Українського кристалічного масиву, де старі палеозойські шари западають глибоко під грубе покриття шарів міоцену (переважно маловідпорні мергелі, вапняки, глеї та гіпси), вкриті потужними шарами лісу. У кінці третинного періоду і пліоцені дана територія являла собою знижену плоску рівнину, на північному сході якої протікала р. Дністер. У кінці пліоцену та на початку плейстоцену відбулося піднесення Покутської височини, що призвело до глибокого врізання Дністра і розчленування Прутсько-Дністровського межиріччя.

Зараз територія району — це хвиляста рівнина. На ній виділяється така природна зона – Бистрицько-Тлумацька височина. Ця місцевість різко окреслена долинами Дністра та Тлумача. Схили височини круті, абсолютні висоти становлять 300-360 м.

З поширенням гіпсів в межах району (вздовж Дністра по лінії сіл Кутище-Локітка-Олеша-Петрів-Гавриляк-Гончарів) пов'язані карстові явища — лійкуваті заглиблення ('вертеби'), провалля, печери (найбільша в с. Локітка), карстові озера (с. Тарасівка, с. Озеряни), підземні річки, a на поверхні мальовничі гіпсові скелі. Утворювались вони протягом багатьох сторіч внаслідок наводнення та виполіскування підґрунтовою водою вапнякового підґрунтя.

Для долини р. Дністер характерні такі особливості:

— широтне простягання;

— розвиток великої кількості ерозійно-акумулятивних терас;

— чітко виражена асиметрія в будові річкової долини — вузьке Правобережжя і широке лівобережжя.

На поверхнях високих терас Дністра розвинута густа мережа ярів. Окремі з них довжиною 2-3 км і глибиною 50-100 м є, власне, яроподібними долинами.

Отже, поверхня району складова частина Покутсько-Бесарабської височини — в північно-східній частині горбкувата, а в південно-західній становить рівнину.

На території с. Олешева зустрічаються корисні копалини тільки осадового походження. Розподіл їх по території нерівномірний. Район не є багатим на корисні копалини. Переважаючим видом викопної сировини є будівельні матеріали (пісковики, вапняки, гіпси, глини і суглинки, піски, гравійно-галечникові матеріали).

Фосфорити — важлива сировина для виробництва фосфорного добрива, добування фосфору, фосфорної кислоти тощо. Найбільший в області район їх залягання розташований на Правобережному Придністров'ї вздовж Дністра від с. Нижнів до м. Городенки. Поклади фосфоритів тут належать до верхньокрейдяних товщ, які часто утворюють відслонення. Наприклад, на р. Тлумач біля с. Олешів та поблизу с. Петрилів на правому березі Дністра.

Кварцовими пісками район бідний. Найбільші родовища відомі в долині р. Дністер поблизу сіл Олешів, Антонівка, Долина, Гарасимів.

Карбонатні породи — це солі вугільної кислоти, які досить поширені на землі. їх налічується близько 80 видів. На території нашого району найпоширеніші карбонати кальцію і магнію утворюють потужні пласти різних вапняків, крейди, мергелю, доломіту. Промислові розробки місцевого значення (випалювання вапна) в районі проводяться в селах Олешів та Гарасимів. Залягають карбонатні породи в основному в межах Придністров’я, де вони тягнуться у вигляді смуги з північного заходу на південний схід.

Зоною інтенсивного природного карсту являється широка смуга середнього Придністров'я в межах Галицького, Тисменицького, Тлумацького, Городенківського та Снятинського районів.

Геоморфологічні процеси

Територія села знаходиться на південно-західній окраїні Руської платформи, складеної в основу з докембрійських кристалічних порід, перекинутих горизонтально залягаючими шарами палеозою і мезозою. Впродовж тривалого часу платформа мало реагувала на горотворчі явища, зазнаючи тільки вертикальних рухів земної кори порівняно невеликої амплітуди, які приводили то до затоплення ї мілководними морями, то до утворення суші, мало піднесеної  над водою. Зокрема в період мезозою територія району в основному представляла собою сушу, яка інтенсивно розмивалася. В крейдовому періоді територія стала дном моря і в неогеновий період кайнозойської ери була затоплена Тортонським морем.

Із палеозойського комплексу в межах району відмічені силурійські і девонські відклади, які на поверхні зустрічаються тільки на крайньому північному заході у вигляді вузької смуги по берегах долини Дністра, починаючи від с. Нижнів. Силурійські відклади представлені вапняками, пісковиками і сланцями. Товщі девону складаються з червонобарвних пісковиків і піщано-сланцевих порід.

Відклади мезозою, які зустрічаються, частіше являють собою переважно морські відклади юри і крейди. Юрські відклади виступають на денну поверхню річки Дністер і представлені вапняками та мергелями.  Крейдяні відклади поширені на всій території району. Вони складені глауконітовими пісками та пісковиками, мергелями, крейдою та вапняками.

З кайнозойських утворень в районі відзначені верхньо-третинні відклади – тортонський ярус, до якого відносять відклади гіпсу. Шари попередніх геологічних періодів в основному вкриті товщею четвертинних нашарувань, найбільш давніми з яких є древньоалювіальні відклади(грубі кварцові піски з домішками гальки). Вони складають шосту терасу Дністра, залишки якої залишаються на Бистрицько-Тлумацькій височині і на південь від Дністра по лінії Тлумач-Чернелиця. Крім алювію , на більшій території південного склону спостерігаються лесовидні суглинки, лес і делювіальні шари.

Велику роль у формуванні рельєфу Волино-Подільської плити відіграли потужні тектонічні рухи земної кори. Сумарний розмах піднять лише за останній геологічний період (3 млн. років) досягає близько 330 м. Надра території району тепер продовжують жити напруженим тектонічним життям, про що свідчить її сейсмічність. Тлумацький район лежить